Учитель… Хіба є покликання благородніше, хіба є звання почесніше?!
Саме він, пророщуючи зернятко дитячої допитливості, дбайливо доглядає паростки довіри, оберігає рослинку надії від пекельного сонця образ та нищівних дощів розчарувань. Хто, як не вчитель, домішує до ґрунту знань добрива людських чеснот: доброту і милосердя, честь і порядність, відповідальність і гідність.
Педагог і митець вирощує і плекає ніжне деревце маленької людської особистості, прищеплює йому паростки індивідуальності поглядів і творчості мислення. І настане час, коли це деревце зміцніє і розквітне неповторним цвітом, коли нестрашними будуть йому ні шквальні вітри життєвих випробувань, ні люті морози політичних негараздів, ні задушлива спека внутрішніх пристрастей. І в той час, коли вчителю належить збирати врожай довготривалої клопіткої праці, він скромно відійде в тінь людського саду і дасть змогу іншим насолоджуватися дивними плодами своїх досягнень. І в цьому велич Учителя! Саме таким Учителем був Олександр Антонович Захаренко. Все своє життя він віддав дітям.
До 85-річчя від дня народження О. А. Захаренка студентами 31 групи була проведена виховна година «Життя, що віддане дітям» (керівник Касяненко Л.М.). Майбутні вчителі доторкнулися до невичерпної мудрості, майстерності таланту людини, яка зробила великий внесок у розвиток освіти нашої країни. Величезна педагогічна спадщина, яку Олександр Антонович залишив нам, завжди буде надихати кожного педагога до самовідданої праці, буде щоденним порадником у навчально-виховному процесі, буде тим прохолодним джерелом для спраглих, якого сьогодні нам так бракує.
