Комунальний навчальний заклад фахової передвищої освіти “Корсунь-Шевченківський педагогічний фаховий коледж ім Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради”, один з найстаріших освітніх закладів в Україні.
Слід зазначити, насамперед, що педагогічний коледж – гордість нашого старовинного міста над Россю. Він розташований в самому центрі міста й займає кілька приміщень – своєрідне навчальне містечко, а головному його корпусу у 2015 році виповниться 100 років.
На початку минулого століття земство спорудило цей будинок, щоб розмістити в ньому чоловічу гімназію. Значний вклад у будівництво внесла княгиня Ольга Валеріанівна Лопухіна-Демидова. Вона була справжньою меценаткою й прихильницею поширення освіти в місті Корсуні. Будучи високоосвіченою жінкою (свого часу закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат), княгиня була рекомендована Київською єпархією попечителькою навчальних закладів. Саме за її підтримки 1915 року в м. Корсуні було відкрито чоловічу гімназію, а в 1916-му – жіночу. У стінах цієї будови з 1916 року працювало вище чотирикласне початкове училище, Корсунська вища початкова школа, агротехнічна школа, в 1920 – 1923 рр. діяли профкурси та курси по ліквідації неписьменності.
Третього листопада 1923 року в приміщенні колишньої гімназії почали працювати Вищі Корсунські педагогічні курси з трирічним терміном навчання. Так згідно наказу Наркомпросу було започатковано наш коледж. Саме ця дата вважається днем його народження.
Сталося так, що довоєнні архіви нашого навчального закладу було повністю знищено перед вступом фашистських військ у місто, а тому багато даних про 20-30-і роки втрачено. Проте в обласному архіві, як і в Центральному державному, збереглося кілька матеріалів про роботу Вищих педкурсів.
Зокрема, ми дізнаємося, що Корсунські педкурси створені на базі колишніх Кирилівських (нині с.Шевченкове), Богуславських та Звенигородських внаслідок їх злиття.
В документах Наркомпросу УРСР за 1924 рік знаходиться додаток до річного звіту за 1923-1924н.р. Корсунських Вищих трирічних педагогічних курсів ім.Т.Г.Шевченка. Отже, ім’я Шевченка їм було присвоєно з самого початку роботи.
Як пише в своїх спогадах один з перших курсантів Бондаренко Микола Григорович (1902 р.н.), вчили їх досвідчені педагоги: викладач математики і фізики П.А. Ковальський, викладач співів і економічної географії України С.Ф.Тележинський, художник, викладач малювання і зоології Турчак, викладач української мови і літератури Т.П.Молоков-Журський.
Слухачі проживали в інтернаті: у двох кімнатах у цегляному будинку поблизу закладу. Спочатку було організовано їдальню, де один раз в день видавали гаряче харчування. Як правило, це була пшоняна каша, заправлена олією з цибулею.
Відразу була створена комсомольська організація, члени якої брали участь в забезпеченні правопорядку в місті, а у вільний час займалися військовою підготовкою.
В обласному архіві зберігається акт огляду будинків, котрі займали курси, складений влітку 1925 року. Слід сказати, що в цьому акті вказано на багато недоліків: “Умови проживання не відповідають нормам”. “Жоден з будинків не відповідає умовам навчальних приміщень”. “Місцева влада мало турбується про заклад”. “Багато слухачів хворі, в т.ч. на туберкульоз”.
Першим директором курсів був Сава Іванович Шевченко, який походив із славної родини Тараса Григоровича і став ініціатором присвоєння закладу імені свого видатного предка. Він прибув до Корсуня з частиною учнів та викладачів з Кирилівських курсів.
Звісно, перші п’ять років роботи курсів – то період становлення. Час був досить сутужним, а тому не йшлося про належну матеріальну базу. Курсанти були людьми дорослими, з відповідним життєвим досвідом і життєвими цілями.
Потреба у вчительських кадрах і певна стабілізація роботи закладу стали підставою для того, щоб у 1928 році Вищі педагогічні курси було переіменовано в Корсунський педагогічний технікум, відкрито відділення з підготовки вихователів, 7-місячні курси підготовки вчителів віком 18-45 років. Цікава деталь: з кінця 20-х і у 30-і роки випускники стали називати себе “капетехівцями”.
Оскільки, як було вже сказано, довоєнні документи навчального закладу не збереглися, ми мало знаємо про очільників закладу, проте можемо назвати їх усіх: Шевченко Сава Іванович (1923 – 1924р.р.), Бандурівський Андрій Захарович (1924 – 1925 р.р.), Кондрацька Любов Василівна (1925 – 1929 р.р.), Луцик Йосип Карпович (1930-1932р.р.), Цимбалюк Ксенофонт Григорович (1932-1937р.р.). Відомо, що в 1937 році його перевели на посаду першого секретаря РК партії, а в 1939-му мобілізували в армію. Був на фронті з 1942 по 1945 рік, а потім, аж до виходу на пенсію, працював у Міністерстві сільського господарства.
З 1937 по 1941 рік училище очолював Мельник Нечипір Іванович, останній в списку директор довоєнного періоду.
В архівах зберігся наказ Комісаріату освіти про відновлення роботи закладу з 1 вересня 1944 року і про реорганізацію його в педагогічне училище. На той час працювало лише шкільне відділення з денною та заочною формами навчання. Першим повоєнним директором лише рік був Мещеряк Костянтин Іванович.
Проте справжнє становлення училища відбулося в 1945-1959 роках, коли директором став Іван Олександрович Костенко, людина досвідчена, інтелігентна, умілий організатор і керівник.
За його клопотанням в 1957 році було відкрито відділення підготовки вчителів технічної праці та креслення – училище розширювалось, формувався міцний педагогічний колектив, який забезпечував високий рівень фахової підготовки майбутніх учителів.
Подальше розширення й зміцнення училища припадає на 60-70-ті роки, коли його очолював Яків Васильович Смілянець (1959-1978р.р.).
Директор розпочав свою господарську діяльність з упорядкування центрального приміщення – адже воно було поділено на три частини: навчальні кімнати, майстерня, квартира директора. Незабаром усі перегородки було знято, корпус добудовано, збільшивши на вісім кількість навчальних приміщень. У дворі було споруджено майстерню – зараз там столярні цехи.
У цей же час було побудовано гуртожиток №1 на 205 місць, триповерховий корпус з актовою залою на 400 місць, навчальними кабінетами та майстернями.
В 1976 році розпочато підготовку вчителів обслуговуючої праці, а для цього обладнано нові кабінети.
Смілянець Я.В. був близько знайомий з видатним педагогом В.О.Сухомлинським – студенти-старшокурсники їздили в його школу на педпрактику, виборюючи це право у змаганні.
Крім того, Яків Васильович підтримував тісні зв’язки з багатьма випускниками, особливо фронтовиками, так як сам воював, з ученими, письменниками. Вони стали ініціаторами створення музею училища, зокрема, Христенко І.В. (учасник штурму рейхстагу), Лагода В.К. (письменник), Двірняк П.П. (голова облвиконкому) та інші.
Яків Васильович передав усі зібрані на той час матеріали викладачу історії училища Лазаренку О.В., який фактично і створив основну експозицію. Музей було відкрито в 1976 році. Після виходу на пенсію Я.В.Смілянець сам певний час опікувався музеєм на громадських засадах.
В 1991 році музей було оновлено і осучаснено експозицію знову ж таки під керівництвом Лазаренка О.В. Остання реекспозиція була проведена в 2013 році.
Нині в музеї відбуваються не лише екскурсії, а й цікаві зустрічі, виховні години.
У той час про наш навчальний заклад багато писали, а в 1974 році орган ЦК профспілок газета “Труд” назвала його одним з кращих у Радянському Союзі серед кількох інших педучилищ. Безперечно, це була висока оцінка, але й цілком заслужена: за нею стояла щоденна напружена праця колективу викладачів і студентів, причому, не тільки в навчальних аудиторіях і школах, а й у громадській і спортивній роботі. Здійснювалася велика патріотично-пошукова робота: поїздки і походи по місцях бойової слави, зустрічі з ветеранами, збір матеріалів про уславлених випускників.
Характерно, що ініціатором багатьох справ був саме директор училища Я.В.Смілянець. Окрім господарської і виховної роботи, постійно вникав у навчальний процес: відвідував уроки, глибоко й професійно аналізував їх, сам проводив відкриті заняття.
Багаторічний заступник директора того часу Юхим Федотович Ворона так само був педагогом високого фахового рівня й умілим координатором колективу. Вони були чудовим, високопрофесійним тандемом, котрий доповнював ще один талановитий керівник – Лобода Леонід Слов’янович, заступник директора з виробничої практики.
Після виходу Смілянця Я.В. на пенсію зовсім недовго, всього два з половиною роки, колектив училища очолював Лисенко Павло Микитович (1978-1982pp.), а потім директором було призначено Шульгу Михайла Павловича.
За час його роботи (1982-1988рр.) було повністю введено в експлуатацію гуртожиток №2 на 240 місць, побудовано студентську їдальню на 160 місць. З 1985 по 1993 рік працювало заочне відділення з підготовки вчителів обслуговуючої праці.
Слід зазначити, що в 80-х роках було досягнуто своєрідного “піку” чисельності студентського складу училища: разом із заочним відділом число студентів сягало півтори-дві з половиною тисячі.
У ті роки значно розширився викладацький склад колективу, на зміну ветеранам, які пішли на пенсію, прибула молодь, в основному – випускники училища різних років: Козострига Т.Ф., Власенко Т.О., Жерепа О.П., Гавриленко Т.К., Сизоненко К.О., Ткаченко М.І., Сіренко В.О., Кодола І.М. та інші. Заступником директора з навчально-виховної роботи працював А.Г. Прищепний, аж до виходу на пенсію в 2002 році, завідуючими відділеннями – Бойко O.K. та Жежерун О.О. (з 1990 року – Репетій П.П.).
Через стан здоров’я Шульга М.П. змушений був залишити роботу, і з 1988 по 1990 рік керівником училища була Наталія Семенівна Побірченко.
На посту директора в 1990 році її замінив Жежерун Олександр Олександрович, який 23 роки успішно здійснював керівництво закладом. В 1993 році йому було присвоєно звання “Заслужений працівник освіти України”.
Незважаючи на досить скрутне становище, в якому опинилася освіта, як і уся країна в перші роки незалежності, училище зміцнило свою матеріальну базу, докладено чимало зусиль до удосконалення навчально-виховного процесу, поліпшення рівня підготовки спеціалістів.
Так у 1995 році було введено в дію триповерховий корпус, в якому розміщено бібліотеку з читальною залою, медпункт і спортивний зал, обладнано три комп’ютерні класи, переоснащено навчальні кабінети, майстерні.
В 1997-2002рр. введено додаткові спеціальності: “Вчитель англійської мови в початкових класах” та “Вчитель інформатики в початкових класах”.
У травні 2013 року директором училища була обрана Семененко Людмила Миколаївна. Влітку Черкаською обласною радою заклад реорганізовано в Комунальний вищий навчальний заклад “Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж ім. Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради”.
У листопаді 2013 року коледжу виповнилося 90 років. Це вік досить поважний, але навчальний заклад залишається таким же молодим, привабливим, особливо під час навчального року, коли аудиторії, подвір’я, коридори наповнюються молодими голосами, юрмляться студентськими постатями, заклопотаними і веселими водночас. Вчора – школярі, сьогодні – студенти, а завтра – вчителі…
Їх були тисячі, тих, котрі одержували тут освіту, вчилися вчити і здобувати знання, ставали вчителями, керівниками шкіл, а ще – ученими, професійними літераторами, державними посадовцями, проте завжди з теплотою і вдячністю згадували і згадують Корсунь-Шевченківське педагогічне училище ім. Т.Г.Шевченка (нині коледж)- заклад, який дав їм путівку в життя, стареньку і вічно молоду alma mater у старовинному містечку над Россю.
Детальніше про історію нашого закладу ви можете дізнатися з ювілейних видань “Гортаючи сторінки історії…” та “90 років з іменем Т.Г. Шевченка”.
#Величні_освітяни_2023
Продовжуємо інформувати вас про деякі цікаві факти з життєдіяльності нашого ювіляра – Корсунь-Шевченківського фахового педагогічного коледжу ім. Т.Г. Шевченка.
Щоб не порушувати послідовності подій, згадаємо деякі особливості роботи закладу в 20-30 рр. Передусім зазначимо, що в Україні на ті роки не вистачало вчителів, а тому від самого початку у нас функціонували різні курси пришвидшеної підготовки вчителів, у т.ч. екстернів, невдовзі – заочне відділення. Згідно з архівними даними, у 20-30 рр. дуже часто мінялися керівники: С.П.Шевченко (1923 -1924 рр.), А.З.Бандурівський (1924 – 1925 рр.), Л.В.Кондрацька (1925 – 1927 рр.), при ній педкурси перейменовано в педтехнікум, А.М.Костюченко (1927 – 1929 рр.), І.П.Патока (1929 – 1930 рр.), Й.К.Луцик (1930 – 1932 рр.), К.Г.Цимбалюк (1932 – 1937 рр.), при ньому педтехнікум перейменовано в педшколу, Н.І.Мельник (1937 – 1941 рр.), саме йому довелося знищувати архіви закладу влітку 1941 року. Така зміна керівників може пояснюватись політичною обстановкою в країні у ті роки.
Викладацький колектив був досить кваліфікованим, хоча не в усіх була вища освіта. Про це згадують колишні випускники. Умови навчання не можна було назвати хорошими: не вистачало навчальних приміщень, місць у гуртожитках. В архівах засвідчено наявність масового захворювання на туберкульоз, антисанітарію в їдальні, проте були й приємніші факти: безкоштовні обіди для малозабезпечених в 1932 -1933 рр.. Є також свідчення про арешти і репресії: директор Й.К.Луцик був відправлений в заслання, а сліди викладачів Марича та Семеніва загубилися. Проте у ці ж роки зі стін закладу вийшла ціла плеяда майбутніх учителів, науковців, керівників різних рівнів.
Нами перегорнуто перші сторінки історії нашого закладу, тяжкі, сповнені випробувань 20-30 рр.. Після закінчення Другої світової війни почали відновлюватись навчальні заклади всіх рівнів, у т.ч. і наш, який з 1944 р. став іменуватися «Педагогічне училище ім.Т.Г.Шевченка». Перший повоєнний директор К.І.Мещеряк працював з 01.09.1944 р. до літа 1945 р.. Педучилище відразу ж відновило роботу в повному обсязі, включаючи й заочне відділення, вже за директорства Івана Олександровича Костенка, одного з числа перших випускників закладу. Це був талановитий педагог і досвідчений керівник – мав досвід роботи в школі та в педучилищі. Великою заслугою О.І.Костенка було те, що він зберіг наш заклад від закриття, у той час як реорганізовувались інші такі заклади. Крім того він зібрав і згуртував потужний педколектив, до якого увійшло кілька довоєнних педагогів – П.П.Чорногор, Л.С.Бандурко, подружжя Бовіних, а згодом приєдналися досвідчені фахівці – Б.Я.Ворона, Ю.Ф.Ворона, Л.І.Возна, подружжя Ковтунів, А.П.Брауде, Т.С.Тимофіїв та ін.. Це була потужна команда педагогів, які забезпечували високий рівень підготовки учительських кадрів. Про наш заклад ширилась добра слава, випускники з гордістю називали імена своїх наставників.
1959 – 1978 роки ми називаємо «Період Я.В.Смілянця», впродовж якого наш заклад досяг значних успіхів: зміцнення матеріальної бази, добудова головного корпусу, спортзалу, введення в дію гуртожитку №1, триповерхового корпусу з майстернями та актовим залом. Важливою подією стало відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку на подвір’ї закладу, який від самого початку свого заснування носить почесне ім’я нашого видатного земляка.
Виробниче відділення, відкрите в 1957 році, у 1959 році вже здійснило свій перший випуск, а в 1976 році відкрилася додаткова спеціальність на цьому відділенні – вчитель обслуговуючої праці. На базі нашого закладу працювали Всеукраїнські курси для вчителів трудового навчання, а в почесні сторінки історії нинішнього коледжу назавжди вписано імена фахівців тих років, які утверджували його славу.
«Період Я.В.Смілянця» (1959-1978 рр.), як ми його називаємо, ознаменувався не тільки зміцненням матеріально-технічної бази, високим рівнем підготовки вчительських кадрів, а й утвердженням авторитету педучилища в багатьох інших сферах діяльності. Зокрема, це стосується розмаху фізкультурно-масової та туристичної роботи. Викладач фізвиховання П.В.Курінний (1946-1970 рр.) зумів організувати роботу так, що в училищі працювало кілька спортивних секцій, у т.ч. й акробатична, діяла агітбригада під його керівництвом. Акробати тоді виступали на сцені під час вечорів відпочинку, демонструючи свою майстерність. Проводились туристичні походи тривалістю від 3-х днів до 2-х тижнів. Як правило, успіхи кращих спортсменів завжди відзначалися. До прикладу, в 1973 р. було видано наказ про присвоєння ІІІ спортивного розряду з волейболу, баскетболу, ручного м’яча, лижних перегонів, легкої атлетики більше як 100 особам.
Поруч із П.В.Курінним працювало ще кілька обдарованих фахівців: О.Т.Прикидько, М.І.Гончаренко, В.С.Гончаренко, В.С.Нагорний та інші.
У ті роки, починаючи з кінця 40-х, студенти щоосені допомагали колгоспам у зборі урожаю. Проте діяли й студзагони, які працювали на будівництвах, на консервних заводах. Це були загони старшокурсників «Романтик» і «Юність». Свідченням успішної діяльності цих студзагонів є те, що випускники 70-х років із загону «Романтик» одержали урядові нагороди – медалі «За трудову доблесть». Це командири загонів: А.Тимарський, П.Донець, В.Гук, А.Гаркавенко.
Кінець 80-х р. у житті нашого закладу запам’ятався насамперед значним зростанням контингенту студентів (більше тисячі), збільшенням числа викладачів і навіть тимчасово – роботою в дві зміни. Проте ця обставина по-своєму сприяла розвитку позакласної роботи. Окрім гуртків, працювало наукове товариство студентів; духовий оркестр, інструментальний ансамбль та ансамбль баяністів; 9 спортивних секцій; клуби «Орбіта», «Пошук», «КІД», «Вожатий»; працювали факультети громадських професій. Із власної ініціативи викладача музики О.С.Магери було створено хор юнаків (51 особа) та вокальний ансамбль (7 осіб) – і все це на громадських засадах.
Початок 90-х рр. позначився новими спортивними досягненнями студентів та успіхами в естетичному й музичному вихованні студентів. Команда дівчат виборола ІІ місце серед педучилищ України зі спортивної гімнастики (кер. В.І.Слапеніна), збірна команда з футболу (кер. В.П.Степанов) зайняла І місце у фінальних обласних і республіканських змаганнях. Восени 1990 р. наша команда посіла ІV місце з 8 видів спорту у Республіканській спартакіаді педучилищ і ІІІ місце серед спеціальних середніх навчальних закладів області.
Продовжуємо відтворювати історію педагогічного коледжу, згадуючи найбільш яскраві події та імена. Звісно, вплинуло на його долю те, що очільниками нашого закладу впродовж столітнього шляху завжди ставали люди небайдужі, професійні й ініціативні.
З жовтня 1978 року Смілянець Я.В. перейшов на викладацьку роботу. На посту директора його змінив Лисенко П.М. (1978 – 1982 рр.), котрий зумів підтримати навчально-виховні традиції закладу та об’єднати колектив педагогів і студентів для добудови гуртожитку №2. У ці роки продовжувалась активна діяльність будівельних та сільськогосподарських загонів. Авторитет студзагонівців зростав: їх запрошували на спорудження об’єктів навіть у сусідні райони. У 1979 р. два доблесних будівельних загони були відзначені трудовими орденами.
Наступним очільником закладу став Шульга М.П. (1982 – 1988 рр.), випускник педучилища 1951 року, заступник директора з навчально-виховної роботи. Йому довелося працювати у період значного збільшення контингенту студентів, налагоджувати роботу заочного відділення, організовувати двозмінне навчання. Михайло Павлович переймався питаннями охорони культурної спадщини, зокрема здійснив реставрацію пам’ятника Т.Г. Шевченку на подвір’ї педучилища. У 1987 році введено в дію надувний спортивний зал, що значно розширило можливості для проведення уроків фізвиховання, сприяло розвитку студентського спорту та численним успіхам у змаганнях різних рівнів.
Із 1988 по 1990 рр. навчальний заклад очолювала Побірченко Н.С., досвідчена викладачка і керівниця. Управлінський талант Наталії Семенівни полягав у колосальній працелюбності, вмінні чітко спланувати і систематизувати щоденну роботу колективу, до того ж далекоглядно й ефективно розробити стратегію розвитку закладу. В цей період відчутно посилилась демократизація студентського самоврядування, було налагоджено творчі зв’язки зі школами та вищими навчальними закладами області. Крім того, було оновлено інтер’єри корпусів і гуртожитків училища, проведено реекспозицію музею історії закладу.
Впродовж наступних 22-х років заклад очолював Жежерун О.О. (1990 – 2013 рр.). Йому довелося керувати колективом у період вагомих змін, адже у 1991 р. Україна здобула незалежність, а відтак змінювались усі сфери життя, включаючи й освіту. В 1993 р. педучилище вперше успішно пройшло акредитацію освітніх програм. Цей рік минув під знаком його 70-річного ювілею: чимало викладачів отримали кваліфікаційні звання та інші відзнаки, оформлено й озеленено навчальні корпуси, організовано кілька виставок творчості студентів, а члени гуртка «Природа і фантазія» під керівництвом Лазаренко К.К. виготовили велику кількість сувенірів.
У 1995 році зведено триповерховий корпус із бібліотекою та читальним залом. На початку 2000-х років було введено нові навчальні плани та додаткові кваліфікації.
У 2009 році заклад відзначено дипломом і призом «Кришталева сова» за вагомий внесок у розвиток освіти України.
Із травня 2013 року педучилище очолила Семененко Л.М., заклад пройшов акредитацію, розробивши нову стратегію розвитку, а у вересні його було реорганізовано у педагогічний коледж. У життя колективу гармонійно влилися нові події, професійні та творчі плани.
У листопаді 2013 року було відзначено 90-річчя закладу, яке запам’яталося низкою позитивних змін, яскравим ювілейним дійством, пам’ятними зустрічами з видатними людьми. На жаль, це був останній мирний рік у житті українців. Із 2014 р. колектив коледжу активно долучився до волонтерської діяльності, а наші випускники, працівники та студенти стали в ряди захисників України.
Активізувалась наукова робота студентів у творчій співпраці з педаколеджами Центрального регіону України, ЧНУ імені Богдана Хмельницького, УДПУ імені Павла Тичини та УДУ імені Михайла Драгоманова. Проведено чимало науково-практичних конференцій, семінарів, тренінгів, олімпіад, надруковано наукові статті викладачів та студентів у фахових виданнях.
2014 рік ознаменувався відзначенням 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. Щедрим був 2014 рік на успіхи наших студентів у престижних мовно-літературних конкурсах. Слід сказати, що з 2001 по 2022 рік понад 50 студентів закладу, яких готували викладачі Сизоненко К.О., Кодола І.М, Смілянець Н.М., Тарасенко Л.Л. і Касяненко Л.М. стали переможцями і призерами обласних та загальнонаціональних етапів конкурсів. Викладачки Сизоненко К.О. та Тарасенко Л.Л. були удостоєні нагороди знаком «Василь Сухомлинський».
Славою і гордістю закладу є студеденти, які під наставництвом талановитих викладачів стали переможцями олімпіад з технологічної освіти, педагогіки, історії, математики, інформатики, хімії, англійської мови та ін. Про рівень загальноосвітньої підготовки свідчать високі результати ДПА та НМТ. Із 2017 р. за підтримки Міністерства освіти та науки України, Черкаської облдержадміністрації та обласної ради, Черкаського інституту післядипломної освіти педпрацівників у коледжі здійснюється підготовка за програмами НУШ, STEAM-освіти, а також участь у міжнародному проєкті «The Lego Foundation» (викладачі Березівська Т.С., Савченко М.В., Попик О.О.).
У закладі створено належні умови для розвитку музичних, хореографічних, художніх та спортивних талантів студентів. Діють хоровий колектив (кер. Руднік Л.О), вокальний ансамбль (кер. Тарасенко Є.А.), вихованці яких здобули численні перемоги у престижних регіональних та всеукраїнських конкурсах. У 2006 році хореографічний колектив «Юність», яким керувала Тіщенко І.В., здобув звання народного. З 2013 року колектив очолила Лисенко Ж.С., із 2020-го – Квітка Є.В. та Алєксанова М.В., майстри спорту з бальних танців, призери численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Високих успіхів здоюувають і їхні вихованці.
Із 2016 по 2023 рік під наставництвом Байди Я.П., Прокопенко В.А. та Паливоди К.В. успішно вдосконалюють свій талант юні художники: понад 30 студентських робіт було відзначено преміями на районних, обласних, всеукраїнських і міжнародних мистецьких конкурсах.
Постійно радують своїми успіхами спортсмени нашого закладу, підготовлені викладачами у співпраці з тренерами місцевої КДЮСШ. Традиційно з нагоди Міжнародного дня студентського спорту та Дня здоров’я спортивні заходи відбуваються на міському стадіоні «Колос-Арена», оновленому завдяки зусиллям мецената і поборника спорту Євича П.П. До спортивних заходів свого часу долучались, окрім освітян із інших ВНЗ, делегації з міст-побратимів Хойніце (Польща) та Гіфхорн (Німеччина).
Упродовж останнього десятиріччя відбулися позитивні зміни в освітньо-просвітницькій діяльності закладу. Випробуванням на відданість рідній країні та міцність духу для колективу стала повномасштабна війна. З 24 лютого 2022 року колектив почав приймати внутрішньо переміщених осіб, проводити благодійні заходи, всіляко допомагати Збройним Силам України та наближати нашу Перемогу.
Завдяки колосальній працездатності нинішнього колективу, об’єднаного любов’ю до своїх вихованців та рідної країни, заклад готує не просто фахівця із вузькопрофільними знаннями, а спеціальніста-діяча – соціально відповідального, не байдужого до громадського життя, вчителя, котрий усвідомлює високу місію Педагога.
За останнє десятиліття в житті колективу було багато по-родинному теплих заходів, котрі закарбувалися в наших серцях. Пам’ятними для колективу стали ювілейні дати – 40-річчя музею історії закладу, 60-річчя відділення технічної освіти, 95-річчя від дня заснування коледжу та ін.
Свій поважний столітній ювілей Корсунь-Шевченківський педагогічний фаховий коледж ім. Т.Г. Шевченка зустрічає зі світлою надією на мирне життя і звитяжну працю в незалежній оновленій Україні.
