Не так давно наша обласна газета «Нова доба» започаткувала колонку спілкування: «Яка новина вразила вас минулого тижня?». Чесно кажучи, враження більшості опитаних досить буденні, інколи й нецікаві. І ось в одному з останніх номерів молода жінка поділилася приємним враженням від кількох прочитаних книг сучасних авторів. Зізнаюсь, відчула в незнайомій людині друга по захопленнях. Саме тому й вирішила викласти враження від власного недавнього відкриття у світі Її Величності Книги. Здається, однодумців залишається не так і багато, але вважаю, що треба все ж поділитися і власними думками.
Йдеться про Бруно Шульца і його книгу «Цинамонові криниці та всі інші оповідання» в перекладі відомого українського письменника Юрія Андруховича.
Передусім – кілька слів про самого Бруно Шульца, людину надзвичайно талановиту й неординарну. Його називають письменником світової слави, був час, коли наприкінці минулого століття Польща і Австрія сперечались, якій країні він належить.
Бруно Шульц народився у містечку Дрогобичі (тоді – територія Польщі) 1892 року в єврейській родині. Навчався в міській гімназії, потім у Львівській політехніці та Віденській академії мистецтв, стажувався в Парижі й Варшаві. Повернувшись додому, працював учителем малювання в Дрогобицькій чоловічий гімназії (1924 – 1941 рр.), проте час від часу бував у Варшаві та Відні.
Його дебютом у літературі стала збірка оповідань «Цинамонові крамниці», яку можна вважати автобіографічною. Вона сенсаційно ввірвалась у коло кращих зразків літератури того часу. На Шульца звернули увагу, його скрізь вітали, про нього заговорили. Оповідання Бруно радо друкували на сторінках тогочасних часописів.
У 1937 році вийшла книга «Санаторій під Клепсидрою», яка теж мала великий успіх, але, на жаль, тоді ж і завершився період творчих планів і надій Бруно Шульца.
У 1939 році розпочалася Друга світова війна. У Дрогобич увійшли радянські війська, хоч невдовзі залишили місто. Вже від приходу совєтських властей Шульц зазнає постійних утисків, згодом і арешту за використання в замовленій картині жовтих і блакитних фарб.
За німецької окупації він перебуває в єврейському гетто, а восени 1942 року гине від кулі есесівського офіцера. Гине просто так, потрапивши перед очі есесівцю на одній з доріжок міського парку. Бруно на той час було рівно 50 років..
Як уже було сказано вище, посмертна слава письменника й художника спричинилася до суперечки кількох країн за право називати його «своїм». ЮНЕСКО проголосила 1992 рік роком Бруно Шульца, тому його твори знову стали дуже популярними серед читачів. Писав він польською мовою, до перекладу на українську мову (найповнішого) Юрія Андруховича ще четверо українських перекладачів працювали над спадщиною письменника.
У чому ж виявляється неймовірний талант Бруно Шульца?
Насамперед, як мені здається, в цілковитий оригінальності стилю. Його проза легка й заворожуюча, проте по-своєму «поглинаюча», надзвичайно багата метафорами, синонімікою й несподівано-фантастичними описами буденного. Вона проймає уяву й огортає тебе, змушує повертатись і перечитувати окремі рядки. У його оповіданнях немає діалогів, проте постійно відчуття присутності оповідача. Тому прозу Шульца називають міфічною або міфологічною. Він, до речі, й сам говорив про міфічність своїх розповідей, присвячених дитячим рокам.
Проте не слід розраховувати на «легке чтиво». Ці твори – не для розваг, скоріше для роздумів і відчуття. Мимоволі сам по собі проймаєшся заворожуючим плином розповіді Шульца і майже забуваєш про реальність.
…Ближче до огорожі трав’яний кожух підноситься випуклим горбом-пагорком – так, ніби сад повернувся вві сні на другий бік і його міцні селянські барки вдихають спокій землі. На цих запліччях саду неохайно, баб’яче буяння серпня розрослося глухими западинами велетнів-лопухів, розпаніло волохатим листяним шматтям, вибуялим язиччям м’ясистої зелені. («Цинамонові крамниці»)
Не дивно, що у деяких європейських країнах вчені-славісти навіть створили школи по дослідженню мови творів Бруно Шульца.
Він надзвичайно любив своє рідне містечко Дрогобич, описував його в своїх оповіданнях, називав колискою дитинства і юності. На жаль, могили Бруно Шульца в Дрогобичі немає: умови гетто не дали змоги рідним поховати його. На початку 2000-х років у міському музеї за клопотання й підтримки єврейської громади створено три меморіальні кімнати Шульца: в першій – розповідь про його життя і творчість, друга відтворює обстановку робочої кімнати майстра (за спогадами друзів), а третя містить малюнки і гравюри, фрагменти розпису стін синагоги – все, що збереглося від творчого доробку Шульца-художника. Існує припущення, що він, відчуваючи небезпеку під час перебування в гетто, передав комусь із друзів свій доробок, проте доля його повної спадщини невідома. На початку 90-х років, до речі без дозволу, частина розписів була вивезена до Ізраїлю, де експонується в одному з музеїв.
Ось таким він був, незвичайним і талановитим, Бруно Шульц, народжений в українському Дрогобичі, єврей за національністю, він належить людству, тим, хто цінує красне письменство й знаходить у читанні відраду для душі. Заслуговує на увагу ще й той факт, що творчий доробок письменника аж надто скромний, проте сила його таланту вражає.
Нам належить знати це ім’я, адже Бруно Шульц народився, жив і знайшов свій вічний спочинок в Україні.
