112DSC_0866

КВНЗ “Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж ім Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради”, один з найстаріших освітніх закладів в Україні.

Слід зазначити, насамперед, що педагогічний коледж – гордість нашого старовинного міста над Россю. Він розташований в самому центрі міста й займає кілька приміщень – своєрідне навчальне містечко, а головному його корпусу у 2015 році виповниться 100 років.

На початку минулого століття земство спорудило цей будинок, щоб розмістити в ньому чоловічу гімназію. Значний вклад у будівництво внесла княгиня Ольга Валеріанівна Лопухіна-Демидова. Вона була справжньою меценаткою й прихильницею поширення освіти в місті Корсуні. Будучи високоосвіченою жінкою (свого часу закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат), княгиня була рекомендована Київською єпархією попечителькою навчальних закладів. Саме за її підтримки 1915 року в м. Корсуні було відкрито чоловічу гімназію, а в 1916-му – жіночу. У стінах цієї будови з 1916 року працювало вище чотирикласне початкове училище, Корсунська вища початкова школа, агротехнічна школа, в 1920 – 1923 рр. діяли профкурси та курси по ліквідації неписьменності.

Третього листопада 1923 року в приміщенні колишньої гімназії почали працювати Вищі Корсунські педагогічні курси з трирічним терміном навчання. Так згідно наказу Наркомпросу було започатковано наш коледж. Саме ця дата вважається днем його народження.

Сталося так, що довоєнні архіви нашого навчального закладу було повністю знищено перед вступом фашистських військ у місто, а тому багато даних про 20-30-і роки втрачено. Проте в обласному архіві, як і в Центральному державному, збереглося кілька матеріалів про роботу Вищих педкурсів.

Зокрема, ми дізнаємося, що Корсунські педкурси створені на базі колишніх Кирилівських (нині с.Шевченкове), Богуславських та Звенигородських внаслідок їх злиття.

В документах Наркомпросу УРСР за 1924 рік знаходиться додаток до річного звіту за 1923-1924н.р. Корсунських Вищих трирічних педагогічних курсів ім.Т.Г.Шевченка. Отже, ім’я Шевченка їм було присвоєно з самого початку роботи.

Як пише в своїх спогадах один з перших курсантів Бондаренко Микола Григорович (1902 р.н.), вчили їх досвідчені педагоги: викладач математики і фізики П.А. Ковальський, викладач співів і економічної географії України С.Ф.Тележинський, художник, викладач малювання і зоології Турчак, викладач української мови і літератури Т.П.Молоков-Журський.

Слухачі проживали в інтернаті: у двох кімнатах у цегляному будинку поблизу закладу. Спочатку було організовано їдальню, де один раз в день видавали гаряче харчування. Як правило, це була пшоняна каша, заправлена олією з цибулею.

Відразу була створена комсомольська організація, члени якої брали участь в забезпеченні правопорядку в місті, а у вільний час займалися військовою підготовкою.

В обласному архіві зберігається акт огляду будинків, котрі займали курси, складений влітку 1925 року. Слід сказати, що в цьому акті вказано на багато недоліків: “Умови проживання не відповідають нормам”. “Жоден з будинків не відповідає умовам навчальних приміщень”. “Місцева влада мало турбується про заклад”. “Багато слухачів хворі, в т.ч. на туберкульоз”.

Першим директором курсів був Сава Іванович Шевченко, який походив із славної родини Тараса Григоровича і став ініціатором присвоєння закладу імені свого видатного предка. Він прибув до Корсуня з частиною учнів та викладачів з Кирилівських курсів.

Звісно, перші п’ять років роботи курсів – то період становлення. Час був досить сутужним, а тому не йшлося про належну матеріальну базу. Курсанти були людьми дорослими, з відповідним життєвим досвідом і життєвими цілями.

Потреба у вчительських кадрах і певна стабілізація роботи закладу стали підставою для того, щоб у 1928 році Вищі педагогічні курси було переіменовано в Корсунський педагогічний технікум, відкрито відділення з підготовки вихователів, 7-місячні курси підготовки вчителів віком 18-45 років. Цікава деталь: з кінця 20-х і у 30-і роки випускники стали називати себе “капетехівцями”.

Оскільки, як було вже сказано, довоєнні документи навчального закладу не збереглися, ми мало знаємо про очільників закладу, проте можемо назвати їх усіх: Шевченко Сава Іванович (1923 – 1924р.р.), Бандурівський Андрій Захарович (1924 – 1925 р.р.), Кондрацька Любов Василівна (1925 – 1929 р.р.), Луцик Йосип Карпович (1930-1932р.р.), Цимбалюк Ксенофонт Григорович (1932-1937р.р.). Відомо, що в 1937 році його перевели на посаду першого секретаря РК партії, а в 1939-му мобілізували в армію. Був на фронті з 1942 по 1945 рік, а потім, аж до виходу на пенсію, працював у Міністерстві сільського господарства.

З 1937 по 1941 рік училище очолював Мельник Нечипір Іванович, останній в списку директор довоєнного періоду.

В архівах зберігся наказ Комісаріату освіти про відновлення роботи закладу з 1 вересня 1944 року і про реорганізацію його в педагогічне училище. На той час працювало лише шкільне відділення з денною та заочною формами навчання. Першим повоєнним директором лише рік був Мещеряк Костянтин Іванович.

Проте справжнє становлення училища відбулося в 1945-1959 роках, коли директором став Іван Олександрович Костенко, людина досвідчена, інтелігентна, умілий організатор і керівник.

За його клопотанням в 1957 році було відкрито відділення підготовки вчителів технічної праці та креслення – училище розширювалось, формувався міцний педагогічний колектив, який забезпечував високий рівень фахової підготовки майбутніх учителів.

Подальше розширення й зміцнення училища припадає на 60-70-ті роки, коли його очолював Яків Васильович Смілянець (1959-1978р.р.).

Директор розпочав свою господарську діяльність з упорядкування центрального приміщення – адже воно було поділено на три частини: навчальні кімнати, майстерня, квартира директора. Незабаром усі перегородки було знято, корпус добудовано, збільшивши на вісім кількість навчальних приміщень. У дворі було споруджено майстерню – зараз там столярні цехи.

У цей же час було побудовано гуртожиток №1 на 205 місць, триповерховий корпус з актовою залою на 400 місць, навчальними кабінетами та майстернями.

В 1976 році розпочато підготовку вчителів обслуговуючої праці, а для цього обладнано нові кабінети.

Смілянець Я.В. був близько знайомий з видатним педагогом В.О.Сухомлинським – студенти-старшокурсники їздили в його школу на педпрактику, виборюючи це право у змаганні.

Крім того, Яків Васильович підтримував тісні зв’язки з багатьма випускниками, особливо фронтовиками, так як сам воював, з ученими, письменниками. Вони стали ініціаторами створення музею училища, зокрема, Христенко І.В. (учасник штурму рейхстагу), Лагода В.К. (письменник), Двірняк П.П. (голова облвиконкому) та інші.

Яків Васильович передав усі зібрані на той час матеріали викладачу історії училища Лазаренку О.В., який фактично і створив основну експозицію. Музей було відкрито в 1976 році. Після виходу на пенсію Я.В.Смілянець сам певний час опікувався музеєм на громадських засадах.

В 1991 році музей було оновлено і осучаснено експозицію знову ж таки під керівництвом Лазаренка О.В. Остання реекспозиція була проведена в 2013 році.

Нині в музеї відбуваються не лише екскурсії, а й цікаві зустрічі, виховні години.

У той час про наш навчальний заклад багато писали, а в 1974 році орган ЦК профспілок газета “Труд” назвала його одним з кращих у Радянському Союзі серед кількох інших педучилищ. Безперечно, це була висока оцінка, але й цілком заслужена: за нею стояла щоденна напружена праця колективу викладачів і студентів, причому, не тільки в навчальних аудиторіях і школах, а й у громадській і спортивній роботі. Здійснювалася велика патріотично-пошукова робота: поїздки і походи по місцях бойової слави, зустрічі з ветеранами, збір матеріалів про уславлених випускників.

Характерно, що ініціатором багатьох справ був саме директор училища Я.В.Смілянець. Окрім господарської і виховної роботи, постійно вникав у навчальний процес: відвідував уроки, глибоко й професійно аналізував їх, сам проводив відкриті заняття.

Багаторічний заступник директора того часу Юхим Федотович Ворона так само був педагогом високого фахового рівня й умілим координатором колективу. Вони були чудовим, високопрофесійним тандемом, котрий доповнював ще один талановитий керівник – Лобода Леонід Слов’янович, заступник директора з виробничої практики.

Після виходу Смілянця Я.В. на пенсію зовсім недовго, всього два з половиною роки, колектив училища очолював Лисенко Павло Микитович (1978-1982pp.), а потім директором було призначено Шульгу Михайла Павловича.

За час його роботи (1982-1988рр.) було повністю введено в експлуатацію гуртожиток №2 на 240 місць, побудовано студентську їдальню на 160 місць. З 1985 по 1993 рік працювало заочне відділення з підготовки вчителів обслуговуючої праці.

Слід зазначити, що в 80-х роках було досягнуто своєрідного “піку” чисельності студентського складу училища: разом із заочним відділом число студентів сягало півтори-дві з половиною тисячі.

У ті роки значно розширився викладацький склад колективу, на зміну ветеранам, які пішли на пенсію, прибула молодь, в основному – випускники училища різних років: Козострига Т.Ф., Власенко Т.О., Жерепа О.П., Гавриленко Т.К., Сизоненко К.О., Ткаченко М.І., Сіренко В.О., Кодола І.М. та інші. Заступником директора з навчально-виховної роботи працював А.Г. Прищепний, аж до виходу на пенсію в 2002 році, завідуючими відділеннями – Бойко O.K. та Жежерун О.О. (з 1990 року – Репетій П.П.).

Через стан здоров’я Шульга М.П. змушений був залишити роботу, і з 1988 по 1990 рік керівником училища була Наталія Семенівна Побірченко.

На посту директора в 1990 році її замінив Жежерун Олександр Олександрович, який 23 роки успішно здійснював керівництво закладом. В 1993 році йому було присвоєно звання “Заслужений працівник освіти України”.

Незважаючи на досить скрутне становище, в якому опинилася освіта, як і уся країна в перші роки незалежності, училище зміцнило свою матеріальну базу, докладено чимало зусиль до удосконалення навчально-виховного процесу, поліпшення рівня підготовки спеціалістів.

Так у 1995 році було введено в дію триповерховий корпус, в якому розміщено бібліотеку з читальною залою, медпункт і спортивний зал, обладнано три комп’ютерні класи, переоснащено навчальні кабінети, майстерні.

В 1997-2002рр. введено додаткові спеціальності: “Вчитель англійської мови в початкових класах” та “Вчитель інформатики в початкових класах”.

У травні 2013 року директором училища була обрана Семененко Людмила Миколаївна. Влітку Черкаською обласною радою заклад реорганізовано в Комунальний вищий навчальний заклад “Корсунь-Шевченківський педагогічний коледж ім. Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради”.

У листопаді 2013 року коледжу виповнилося 90 років. Це вік досить поважний, але навчальний заклад залишається таким же молодим, привабливим, особливо під час навчального року, коли аудиторії, подвір’я, коридори наповнюються молодими голосами, юрмляться студентськими постатями, заклопотаними і веселими водночас. Вчора – школярі, сьогодні – студенти, а завтра – вчителі…

Їх були тисячі, тих, котрі одержували тут освіту, вчилися вчити і здобувати знання, ставали вчителями, керівниками шкіл, а ще – ученими, професійними літераторами, державними посадовцями, проте завжди з теплотою і вдячністю згадували і згадують Корсунь-Шевченківське педагогічне училище ім. Т.Г.Шевченка (нині коледж)- заклад, який дав їм путівку в життя, стареньку і вічно молоду alma mater у старовинному містечку над Россю.

Детальніше про історію нашого закладу ви можете дізнатися з ювілейних видань “Гортаючи сторінки історії…” та “90 років з іменем Т.Г. Шевченка”.