З рідним словом міцніє держава
(до Дня української писемності та мови)
9 листопада – День української писемності та мови. Це свято відзначається щороку і було встановлено Указом Президента України в 1997 році на честь Нестора Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Його твір «Повість врем’яних літ» вважається першим твором української літератури і перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій.
Наш народ створював мову віками. Разом із християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів проповідниками Кирилом і Мефодієм. Це свято є даниною одному з найцінніших надбань, яке створене й залишено нам нашими попередниками. Саме мова є душею нації, її генетичним кодом, адже у її глибинах народилося культурне надбання, яким може пишатися наш народ. Саме мова підтримує національну самосвідомість, любов до рідної землі та повагу до себе.
Але українська мова, незважаючи на заборони, розвивалася знизу, з уст народу, підносилась вгору письменниками, які надавали їй високого рівня досконалості. Підпільно вони писали рукописні збірники віршів чи народних пісень простою народною мовою. 
Цікаво, що українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 мільйонів, більшість яких живе в Україні. Поширена в багатьох країнах, де мешкають українці.
Заснування Дня української мови – не лише проголошення благородної мети, а справжня настанова нам, українцям, шанувати рідне слово, любити рідну мову і вивчати її протягом усього життя!
Наше ставлення до рідної мови формує ставлення світової спільноти до нас, як до нації. Від нас залежить, якими побачить українців світ. Зберігати і розвивати рідну мову – це будувати незалежну, справді вільну країну, виховувати гідних представників свого народу і пишатися своєю Батьківщиною.
Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.
З гідністю і шаною ми маємо усвідомлювати велику вагу рідного слова й особисту відповідальність за нього перед минулим, сьогоденням і майбутнім. Пишаймося нашою мовою, розмовляймо нею, вивчаймо її.
Друзі, говорімо українською, щоб нас побачив світ, побачив успіх України, її духовні та інтелектуальні надбання.
