Підготовчі курси

АНКЕТА-ОПИТУВАЛЬНИК

Увага!

Федерацією профспілок України за сприяння Бюро Міжнародної організації праці з питань діяльності трудящих розробляється посібник «Дуальна освіта: з чого почати?»

З метою вивчення поточної ситуації та запровадження елементів дуальної форми здобуття вищої та професійно-технічної освіти розроблено анкету.

Анкету можна заповнити зручним способом: онлайн за посиланням https//tinyurl.com/DuaLFPU, або шляхом заповнення форми, що додається, та направлення її в електронному вигляді на пошту pugachova@fpsu.org.ua до 31 травня ц.р.

Пам’ятний день

Пам’ятний день – 22 травня 1861 року  відбулось  перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні  шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі –    «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…».

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.                                                                                        

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», – згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув.                                                                                     

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Вишивана моя Україна!

День вишиванки – свято, покликане зберегти споконвічні традиції українського народу. Ювілейний, п’ятнадцятий,  День вишиванки присвячено етномузиці та екологічним питанням.

Вишиванка з давніх-давен є основним елементом українського національного одягу. Вишиті візерунками сорочки – відображення цінностей, традицій, культури та історії нашого народу.

Це свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу.

У педагогічному коледжі до Всесвітнього дня вишиванки проведено урок-дослідження з історії України на тему: «Вишиванка – твій генетичний код» (викладач-методист Козострига Т.Ф.)

Студенти 21 групи підготували чотири тематичні виставки, відшукали цікаві факти з історії вишиванки, матеріали про особливості святкування Дня вишиванки у світі. Студентка 21 групи Корпаєнко Анна розповіла про свою вишиванку, вишиту прабабусею.

У читальному залі  фахового коледжу організовано виставку творчих робіт студентів відділення підготовки вчителів трудового навчання та технологій з декоративно-ужиткового мистецтва,   підготовлено цікаві  локації з  виставкою вишитих рушників, ікон, ляльок-мотанок, символів та національних атрибутів України. Ми шануємо традиції нашого народу!

Книжкова виставка

« Українські вишиванки – наче райдуги світанки..»

(До дня вишиванки)

Ідея відзначати «День вишиванки» виникла у 2006 році. Тоді кілька студентів й викладачів Чернівецького національного університету одягнули вишиванки й влаштували флешмоб. А вже через декілька років «День вишиванки» набув міжнародних масштабів.

У 2014 році свято відзначали, крім України, вже у восьми країнах світу: США, Канаді, Німеччині, Італії, Франції, Португалії, Румунії. З початком бойових дій на Сході України вишиванки регулярно дарують українським захисникам. На сьогодні географія свята охоплює понад 50 країн.

Традиція вишивати сорочки різнокольоровими нитками та візерунками має багатовікову історію. В основному вишивали дівчата, готуючи собі придане до весілля. Кількість зібраних вишиванок говорила про матеріальний добробут нареченої. Якщо у дівчини було від 30 до 40 сорочок, то вона вважалася з бідної сім’ї, а у якої було від 100 й більше – вважалася завидною нареченою.                                         

Візерунки на вишиванках були прикрасою одягу й несли в собі магічний сенс. Не секрет, що магія завжди була, є і буде частиною культури українського народу. Це видно з пісень, у яких є слова «кого любила – причарувала». «Вишиванка була для наших предків не просто одягом, а свого роду сакральним оберегом, який захищав від бід, хвороб, заздрості та всякого роду негативної енергетики»

«День вишиванки» прийнято відзначати третього четверга травня. У 2021 році цей день припадає на 20 травня.

День вишиванки

Традиційно День вишиванки відзначають щороку в третій четвер травня. А це значить, що 20 травня, ми святкуватимемо надзвичайно красиве свято! 😍

Чи знали Ви що:

💙 Свято зародилося як студентська ініціатива.

💛 Українська вишиванка має дуже давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вбрання із вишивкою створювали ще до VI ст.

💙 Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, а, згідно з повір’ями, були оберегом для їхніх власників від зла.

💛 Вишивати національний одяг раніше бралися лише жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику.

💙 В Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.

💛 Першим модником, який поєднав українську вишиванку із буденним одягом, став Іван Франко 🤩 Він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменника можна побачити на 20-гривневій купюрі.

💙 Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Натомість вишиванки чорного кольору у давнину було прийнято одягати лише чоловікам.

💛 Українське національне вбрання все більше надихає дизайнерів. На модних подіумах тема вишивки подається у найрізноманітніших
варіантах.

❗Отже, долучайся до святкування – одягни ВИШИВАНКУ

Увага!

Вітаємо!

Вітаємо студентку 23 групи Ніколаєвських Анастасію Сергіївну з перемогою (ІІІ місце) у фінальному етапі ХІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка серед студентів фахової передвищої освіти

Пам’ятаємо, перемагаємо!

Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності.

Жива пам’ять про такі події є застереженням для будь-якої країни, наочним аргументом на користь збереження незалежності, громадянського миру, єдності та злагоди у суспільстві, а також запобіжним фактором від можливості повторення подібного сценарію.

Минають роки, десятиліття, змінюється світ, а з ним життя людей, їх думки, мрії і сподівання. Історія вписує нові сторінки у  життєві літописи держав, народів, окремих людей – радісні, а інколи, сповнені смутку і болю. З’являються нові дати, нові герої.

Але подвиги українців, які у різні часи ціною власного життя відстоювали рідну землю, боролися за мир, повинні  назавжди залишатися у нашій пам’яті. Бо немає героїв минулого, герої – вічні!

Вічна шана всім, хто відстоює мир на землі!

Пам’ятаємо, перемагаємо!

« Older posts