День: 01.09.2026

Знову ожили аудиторії, наповнившись особливою студентською атмосферою: у педагогічному коледжі розпочався новий навчальний рік!

У День знань до студентів звернулася директорка коледжу Людмила Семененко, побажавши кожному не боятися нового, вірити у власні сили та сміливо рухатися до своєї мети:

«Вірте у себе! Навіть якщо щось не вдається із першої спроби — не зупиняйтеся.

Мрійте сміливо! Бо саме великі мрії допомагають бачити можливості.

Досягайте! Своїми знаннями, наполегливістю, добрими справами та щоденними маленькими кроками».

До побажань долучилися й викладачі.

Вони говорили зі студентами про майбутнє, відповідальність, силу знань, підтримку одне одного та про те, що студентські роки — це не лише навчання, а й час, коли народжуються справжня дружба, мрії та перші професійні успіхи.

Хоч повітряні тривоги намагалися внести свої корективи, та наші реалії навчили нас головного — цінувати життя й водночас не дозволяти війні забирати можливість навчатися, спілкуватися та бути разом.

Тож виховні години продовжилися вже в укритті. Відтак викладачі та студенти мали змогу поговорити про майбутнє, навчання, мрії та очікування від нового етапу життя.

Бо коледж — це не лише аудиторії, лекції, пари, заліки та іспити. Це передусім люди. Це простір, де ми вчимося бути відповідальними, підтримувати одне одного, долати труднощі й залишатися сильними навіть тоді, коли обставини випробовують нас на міцність.

Нехай цей навчальний рік буде наповнений новими відкриттями, щирими зустрічами, творчими ідеями та перемогами.

Перша пара — це не завжди про підручники, плани й оцінки. Іноді це заняття, яке залишається в серці назавжди

Саме таким стало перше заняття для студентів 14-ї та 15-ї груп (класні керівники — Швайка О. М. та Смілянець Н. М.).

Цього дня до студентів завітала Тетяна Перетятько — мама Романа Сокуренка «Сокола», Воїна, який віддав життя за Україну.

Говорити про найріднішого — невимовно важко. Але Тетяна Володимирівна говорила. Про свого сина. Про його характер, мрії, переконання. Про його любов до Батьківщини та бажання боротися за її майбутнє.

Студенти слухали, затамувавши подих. Для когось ця зустріч стала першим настільки близьким дотиком до трагізму війни — не зі стрічок новин, а через живу розповідь мами полеглого Героя.

І, мабуть, саме такі живі бесіди найкраще пояснюють, якою ціною Україні дається свобода.

Години памʼяті пройшли у всіх академічних групах.

Нехай пам’ять про Героїв буде не лише болем. Нехай вона стане нашою спільною відповідальністю — берегти рідну країну, любити, розвивати.

Пам’ятаємо. Дякуємо. Продовжуємо жити і творити майбутнє України.